ДОБАВИТЬ В ЗАКЛАДКИ     УКР РУС
  КОНТАКТЫ | РЕКЛАМА НА НБН | КАК ОТКРЫТЬ БЛОГ НА НБН | РАССЫЛКА НОВОСТЕЙ | RSS     
2043         17:38 | 07.02.2016    

Від соборності українських земель до соборності наших душ!

 

Українська мрія стала реальністю!



   22 січня 1919 року на багатолюдному Софіївському майдані у Києві урочисто на увесь світ було проголошено Акт злуки українських земель: «Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Західно -Українська Народна Республіка (Галичини, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна... Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Цим правовим актом було ліквідовано підступну несправедливість Московської держави, під протекцією якої Богдан Хмельницький сподівався захисту для України і яка сумновідомим Андрусівським сепаратним перемир’ям зі шляхетською Польщею 30 січня (9 лютого) 1667 року розчленувала Україну, залишиввши Речі Посполитій Правобережну Україну (разом з Білоруссю), забравши собі Лівобережну Україну і Сіверщину, на 13 з половиною років. Але насправді це розчленування, з деякими модифікаціями, проіснувало більше двох з половиною століть.

   Понад 250 років український народ вів боротьбу проти цієї несправедливості, за єдність своїх земель. Особливо гострою була вона в кінці XVII ст. Першочерговим завданням було об’єднання штучно утворених Правобережної та Лівобережної України. Активними були дії Гетьмана Петра Дорошенка. Але царський уряд через своїх ставлеників уміло розпалював ворожнечу серед української спільноти, внаслідок чого часті зміни гетьманів та їхні дії привели до братовбивчих битв, виснаження збройних сил, а Україну – до руїни.

   Проте Український народ мріяв мати свою соборну незалежну державу. Таку волю народу проголосили й буковинські українці на історичному вічі 3 листопада 1918 року в Чернівцях, а всенародні збори Закарпаття у Хусті 21 січня 1919 року також прийняли рішення про приєднання краю до Української Народної Республіки (УНР). 22 січня 1919 року, через рік після прийняття Центральною Радою 22 січня 1918 року IV Універсалу про повну незалежність УНР, це споконвічне прагнення було стверджене державним документом, доведеним до відома всьому світові. Наступного дня почала свою роботу сесія законодавчої влади України – Трудовий конгрес, у роботі якого брали участь понад 400 делегатів, у тому числі від Західно – Української Народної Республіки (ЗУНР) – 36 і серед них – 6 буковинців. 28 січня Конгрес прийняв тимчасову Конституцію Української Народної Республіки, яка забезпечувала демократичні основи державного життя України.

   На жаль, ситуація, яка склалася тоді в Україні, була дуже важкою. Україна опинилася затиснутою між двома потужними силами – Антантою з півдня і більшовицькими військами з півночі на Наддніпрянщині – і військами королівської Румунії та Польщі з заходу. На українській території вели бої різні армії: українська, більшовицька, білогвардійська, французька, німецька, польська, румунська, анархістська. Менш як за рік Київ п’ять разів переходив з рук у руки. Військовий потенціал України був ослаблений через захоплення тодішніх проводирів соціалістичною облудою і їхнє занадто пізнє прозріння. До того ж, піддавшись облудній більшовицькій пропаганді з її гаслами соціальної рівності, на їх бік перейшли сформовані Гетьманом Богунська і Таращанська українські дивізії, чимало загонів різних «отаманів» та «батьків» – Матвія Григор’єва, Нестора Махна, Зеленого (Д. Терпила), Ангела та Шепеля. Деякі з них часто міняли свою орієнтацію, переходячи то на бік більшовиків, то на бік Директорії.

   Великої шкоди утвердженню державності завдали ідеї українських соціалістів різних відтінків, які за свідченням сучасників складали майже 90 % делегатів у Трудовому Конгресі (на той час – парламенті). Вони фактично вели міжфракційні суперечки: ліві «боротьбисти» відстоювали совєтську владу; праві домагалися впровадження демократичного соціалізму; центр на чолі з М. Грушевським наполягав на передачі влади «трудовим радам селянських і робітничих депутатів». Виконавча влада належала Директорії, очолюваній Володимиром Винниченком, лідером Української соціал – демократичної робітничої партії, і Раді народних міністрів при ній під головуванням члена тієї ж партії Володимира Чехівського.

   Для українського народу це інфантильне замилування його державців та політичних лідерів ідеями лівизни, в даному випадку соціалізму, стало великою трагедією. Воно привело до втрати державності, до знищення Української Народної Республіки.

   На цьому доводиться наголошувати й зараз, бо на 25-му році державності України, нажаль, продовжує діяти антидержавний українофобський рух, який у 2014 році привів до окупації Росією українських територій – Криму і частини Донбасу, котрі все одно будуть у складі нашої Батьківщини. А починався цей рух зі створення різного роду товариств, спілок, об’єднань на підтримку реанімації СССР під виглядом мутного (таможєнного) союзу, а насправді – Російської імперії, в якому ключову роль грали прихильники лівої ідеології, зокрема комуністи, та їхні покровителі з партії регіонів. Сподіваюся, що КПУ, як частина і послідовниця колишньої КПСС, згинула остаточно, чого не скажеш про ПР.

   Провина українських соціалістів і комуністів 20-х років, які намагалися будувати соціалістичну Україну, не знаючи, що вийде з цього на практиці, як той соціалізм позначиться на долі народу, – велика. Її усвідомлення має застерегти наших сучасників від повторення того необачного і смертельного для держави і народу кроку. Чесна людина не може й думки припустити про повернення в минуле, в страшний морок російського неоімперіалізму.

   Безневинно пролита кров, смерть кількох поколінь Українського народу тривожним дзвоном б’є у свідомість кожного, попереджає не піддаватися жодній пропаганді Москви та її «п’ятої колони» на нашій землі.

   Злочини «керівної і спрямовуючої сили радянського суспільства» – КПСС/КПУ, Московського Кремля проти Українського народу жахливі. Лише на одному Лук’янівському кладовищі у Києві нараховується близько 25 тисяч жертв більшовицького терору, переважно видатних діячів української культури.

   В умовах західних областей України великого розмаху набула депортація українського населення. Так, за опублікованими уже документами органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього СССР, ще в ході війни на 15 жовтня 1944 року було взято на облік для виселення з них на північ 3329 родин загальним числом 10517 чоловік, в тому числі з Чернівецької області – 170 родин або 560 чоловік.

   За тогочасними порядками плани, як правило, перевиконувалися і на 4 січня 1949 року з західних областей було депортовано (без врахування довоєнної депортації) 14729 родин або 36609 чоловік, у тому числі 461 родина або 1256 чоловік з Буковини.

   Це лише кілька епізодів нашого страшного минулого, до якого нас хотіли повернути новітні політичні авантюристи своїми діями, розмальовуючи таке минуле перед сучасником веселковими фарбами: особливо старався для своїх кремлівських кумів псевдоукраїнський вибір, що виріс зі сумнозвісної СДПУ(о). Але найбільш, м’яко кажучи, дивує те, що правоохоронні органи не вживають належних заходів проти такої антидержавної діяльності подібних організацій. Аналогічно поводять себе і т.зв. нинішні суди. Люстрація гальмується, фільтрація, нейтралізація ворогів української державності фактично не здійснюється. До чого це може призвести, неважко уявити собі.

   Пам’ятаючи вказане, ми повинні бути пильними до підступів українофобських елементів, не піддаватися на їхні провокації і облудні гасла. Знешкодити їх антидержавні й антинародні дії може тільки єдність і згуртованість усіх державницьких сил України.

   "Злагода будує, незгода руйнує», – каже буковинське прислів’я. Тому я сподіваюся, що всі державницькі партії і організації припинять чвари та разом вироблять спільну тактику і стратегію у нелегкому процесі державного ствердження у всіх сферах внутрішнього та зовнішнього життя нашої суверенної Батьківщини.

   Тільки за наявності злагоди можлива вільна, демократична, незалежна, соборна Україна.

  Тільки за умови суспільної консолідації в ім’я демократії і державної незалежності зможемо відкинути чергову спробу внутрішніх і зовнішніх (російських) сил повернути нас у вчорашній день, накинути нам старе московське ярмо, оновлене привабливими, але лише для недалеких людей, гаслами і обіцянками.

   Злагодою і єдністю згуртовані державницькі сили неминуче переможуть, як перемогли на Майдані під час Революції Гідності. І тоді для всіх синів та дочок України, незважаючи на їх етнічне походження, день 22 січня стане великим державним святом возз’єднання віками розтерзаних загарбниками – чужинцями українських земель Наддніпрянщини, Галичини, Буковини і Закарпаття, як це було, зокрема, у січні 1990 року під час створення кількамільйонного «живого ланцюга» єднання, однією з ланок котрого випала честь бути й мені, до Дня злуки наших територій. За часів тоталітаризму нам нав’язувалася ціла серія розкинутих за часом «свят возз’єднання» – то день вступу Червоної Армії в різні частини українських земель, то день прийняття їх «в сім’ю радянських народів» – але старанно замовчувалася справжня дата проголошення правового Акту єдності всіх українських земель – 22 січня 1919 року.

   Без єдності всіх територій України не вдасться подолати протиріччя, коріння якого лежить в пережитій нами епосі імперіалізму, тоталітаризму і режиму Януковича. У нас, на жаль, ще не перевелися прихильники поділу Українського народу на «бандерівців» і «москалів», на «східняків» і «западенців». Політичні авантюристи, користуючись відомим принципом «поділяй і володарюй», напевно усвідомлюють, що штучно роз’єднуючи політичну націю, яку творять всі громадяни України (котрі вважають її своєю Батьківщиною), вони тим самим свідомо підіграють імперським зазіханням, в першу чергу Москви. Такі підходи вже наробили біди чи не в кожному регіоні пострадянського простору.

   Україна, відновлюючи свою Незалежність в 1991 році, щасливо уникла кровопролитних конфліктів завдяки мудрості свого народу, але не змогла уникнути кровопролиття через ворожість, підступність, віроломство і збройну агресію Росії, розпочату в 2014 році, хоча в нашій історії було вже більше крові, ніж достатньо. Ми, українці, шануючи пам’ять всіх тих, хто віддав своє життя за Незалежність України, включаючи Героїв Небесної Сотні та загиблих в зоні АТО,, маємо дорожити своєю державою, плекати її у визнаних ООН українських державних кордонах, що включають нині окуповані Крим і частину районів Донецької та Луганської областей, дбати про неї і про своє майбутнє, яке матиме перспективу лише в колі вільних народів Євроатлантики – НАТО та ЄС, і гнати від будь-якої влади тих, хто зневажає нас та наші цінності.

   Повноцінна соборність всіх українських земель можлива тільки за повної соборності наших (Українських) душ!

                          З Днем соборності, Українська громадо!

                                             Слава Україні!

                             


                                  




      Карта України для Паризької мирної конференції 1919 року. 



   Буковинці – у Києві задля участі в «живому ланцюзі» єднання 21 січня 1990 року до Дня злуки українських земель (автор статті – другий зліва у третьому ряду) і вшанування Тараса Шевченка (нижнє фото).



 
A  Размер шрифта  
Loading...
Загрузка...
Загрузка...
Фильмы в кинотеатрах Украины
Загрузка...
СВЕЖЕЕ В БЛОГАХ

У Чехії заборонили збирати кошти для бойовиків "ЛДНР" 16.01.2018 | 21:45

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

Як Росія і бойовики ЛДНР можуть зірвати обмін полоненими 12.01.2018 | 20:23

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

Німецький гамбіт для України 10.01.2018 | 20:40

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

Тихе життя "Музеїв України" 31.12.2017 | 12:36

Віктор Тригуб,редактор журналу "Музеї України"

Візантійська практика Москви, або Чому Кремль погодився на обмін полоненими 29.12.2017 | 20:02

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

Миротворча місія - це замороження конфлікту на Сході України, а не його вирішення. 24.12.2017 | 14:00

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

Гравитация побеждена! - К.Стасюк 23.12.2017 | 20:56

Віктор Тригуб,редактор журналу "Музеї України"

Костянтин Стасюк готує презентацію 23.12.2017 | 04:24

Віктор Тригуб,редактор журналу "Музеї України"

Виділення США військової допомоги Україні – піррова перемога 18.12.2017 | 17:37

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

Вбивство Ципкалова, або секрет Полішинеля від МДБ ЛНР 13.12.2017 | 14:55

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

Чи об'єднаються "ЛНР" і "ДНР" 08.12.2017 | 19:29

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

"Заколот" у Луганську-це особиста поразка Суркова 04.12.2017 | 21:13

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

Ю.Ярошенко: Минная проблема Донбасса 03.12.2017 | 07:07

Віктор Тригуб,редактор журналу "Музеї України"

Об'єднання ЛНР та ДНР не буде, або Як нове керівництво ЛНР кинуло Захарченка 02.12.2017 | 15:02

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"

Чому несподівану зміну влади в Луганську важко назвати заколотом 30.11.2017 | 14:43

Дмитро Снєгирьов,співголова ГІ "Права справа"
ДРУЗЬЯ ОНЛАЙН

 
 
РАССЫЛКА НОВОСТЕЙ
Чтобы подписаться на рассылку новостей
и блог-постов портала НБН,
введите адрес электронной почты.
  
ОК
title
Text
Имя кнопки
ВЫ НЕ АВТОРИЗИРОВАНЫ
Не зарегистрированы?  Регистрация
ОШИБКА СОХРАНЕНИЯ ТЕКСТА
Произошла ошибка сессии.
Пожалуйста, введите Ваш логин и пароль.
 
СМЕНА ПАРОЛЯ
Старый пароль:
Новый пароль:
 Введите 6 и более символов
Новый пароль еще раз:
Отправить
 
Отмена
title
Отправить запрос
 
Отмена