«Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони», — сказано в Біблії. Часом здається, що українці – це саме ті лагідні люди, яким дісталася найкраща земля на планеті.
Україна володіє найбільшим запасами найродючішої землі – 25% світових чорноземів сконцентровано в нашій державі. 44% наших територій – це чорнозем.
Лише проблема наша в тому, що Господь дарував нам землю, але ми так і не зрозуміли навіщо?! Ми так і не зрозуміли її стратегічної ролі! Ми не до кінця зрозуміли одну фундаментальну річ: земля – це ресурс розвитку, а не проїдання.
Ми так і не зрозуміли, що земля й інтелектуальний потенціал – це головні наші ресурси, які допоможуть Україні виграти у глобальному світі, зайняти своє місце у міжнародній економіці не лише як постачальник сировини, але і як постачальник дорогої продукції з високою часткою доданої вартості.
Ніби ж народ мудрий і розуміє всі ці постулати, але щоразу, обираючи собі владу, яка щоразу пропонує латати бюджетні діри шляхом продажу землі, вже і сумніваєшся в цьому.
Конституція України чітко визначає, що земля і надра є власністю народу та перебувають під особливою охороною держави. Відповідно лише народ може вирішувати — продавати чи не продавати землю. Немає у нас державної землі! Є земля усього українського народу.
Під час президентської компанії у програмі кандидата в президенти Віталія Скоцика було чітко напрацьовано створення земельного фонду національної безпеки, який би працював в інтересах кожного українця.
Що це таке?
Ми часто говоримо про те, що в арабському світі сьогодні поширена практика, коли з народженням кожного громадянина своєї країни йому автоматично відкривається рахунок, на який нараховуються кошти із викачаної та проданої нафти.
У нас немає такої кількості нафти і не буде. Але у нас є земля! Тому ми розрахували, що запровадження 1% податку для орендарів землі, і тих, хто працюють на землі, дасть можливість створити окремий фонд для підтримки кожної молодої людини, яка досягла повноліття.
Такий фонд реально може працювати за принципом пенсійних фондів, які існують в багатьох західних країнах. Тобто, які не лише накопичують кошти, але й вкладають у розвиток нації у вигляді дешевих кредитів для малого та середнього бізнесу.
Таким чином, ці заощадження від оренди землі накопичуються через кредити тим же людям, які і працюють в малому та середньому бізнесі.
А молодим людям, які вступають в доросле життя, тобто нашим українцям, дають можливість створити «подушку безпеки». Тобто: кошти на навчання, купівлю авто чи на старт малого бізнесу тощо.
Така допомога стимулюватиме і народжуваність, тому що демографічна криза в нашій країні тільки наростає.
Ще у 2017 році в Україні ми організували та провели всеукраїнський страйк проти непродуманого продажу землі «Не дамо вкрасти землю!». Було зібрано більше 3 мільйонів 79 тисяч підписів проти відкриття ринку землі в Україні. Понад 90% опитаних висловили категоричне «ні» впровадженню «дикого» ринку землі. І в містах, і в селах люди розуміли, що це дестабілізує економіку країни та призведе до зубожіння українців і масового безробіття. Народ виступав не за безкінечне продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, а за грамотну земельну реформу.
Нагадаю, що Європейська коаліція, яка була створена за результатами парламентських виборів 2014 року, і до якої, до речі, увійшли дві політичні сили, які сьогодні присутні у Верховній Раді, і є рупором земельної реформи. Вони ще тоді у коаліційну угоду заклали
12 кроків до завершення земельної реформи. Але з тих 12-и кроків було виконано лише 2. Власне, це і стало причиною, що спонукала людей вийти на вулиці, і дати відповідь ще тодішній Верховній Раді щодо недолугого введення земельної реформи, а, іншими словами, просто крадіжки української землі.
Між іншим, таку єдність українці демонстрували тільки під час референдуму про Незалежність у грудні 1991 року.
Ще в 2015-му році ми разом із провідними експертами розробили стратегію земельної реформи. Ці напрацювання було обговорено під час земельних форумів в усіх регіонах України за участю фермерів, місцевих громад, науковців. Разом із фахівцями було сформовано бачення 16 напрямків реформи, які потрібно було реалізувати в законодавчих актах. І суспільство було готове до таких виважених і продуманих кроків.
Отже, для запровадження цивілізованих земельних відносин необхідно було створити повний пакет законодавства, яке:
- Визначає власником землі виключно громадян України.
- Закріплює обмеження щодо площі земель, яка може перебувати: у володінні однієї особи, в обробітку одного землекористувача, в оренді одного землекористувача. Встановлює кваліфікаційні та фахові вимоги до осіб, які беруть в оренду чи прагнуть обробляти землю.
- Забезпечує роботу відкритого реєстру прав власності на землю, передбачає проведення інвентаризації земель за формами власності та суб’єктами господарювання.
- Передбачає передачу справжнього розпорядження землею до місцевих територіальних громад.
- Передбачає розв’язання існуючих проблем із Державним земельним кадастром (у першу чергу – наповнення національної кадастрової системи, накладення меж суміжних територій, невідповідність системи координат тощо).
- Забезпечує всебічний захист і гарантування прав селян-орендодавців та передбачає створення правових і соціально-економічних механізмів реалізації прав власності на землі сільськогосподарського призначення (у першу чергу, особами літнього віку, які не мають спадкоємців).
- Урегульовує правовий режим невитребуваних земельних паїв і земель колективної власності.
- Передбачає перегляд показників нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, у тому числі земель під господарськими будівлями і дворами, знизивши їхню вартість до рівня орних угідь.
- Передбачає створення Земельного банку, основним завданням якого є збереження кількості та якості земель, а також контроль за їх обігом.
- Унормовує консолідацію земельних ділянок (тобто обмін, зміну їхніх меж, об’єднання тощо)
- Визначає і законодавчо закріплює параметри охорони земель, їх консервації та рекультивації, а також збереження та відтворення родючості ґрунтів, забороняє вести господарську діяльність у заповідних зонах і прибережних захисних смугах.
- Упорядковує та визначає статус земель для суспільних потреб, а також гарантує задоволення потреб громади у земельних ділянках, у першу чергу, для сінокосіння та випасання худоби, городництва й індивідуального житлового будівництва.
- Закріплює переважне право орендаря (фермера) на продовження договору оренди земель державної та комунальної власності без його участі у земельних торгах (аукціонах).
- Передбачає розроблення Загальнодержавної та регіональних програм підтримки фермерських господарств, малих і середніх підприємств та заснованих ними сільськогосподарських кооперативів шляхом забезпечення доступу до дешевих кредитів, земельних і матеріально-технічних ресурсів, ринків збуту.
- Забезпечує необхідні умови для виробництва продукції кінцевого споживання та сприяє створенню доданої вартості і нових робочих місць у сільській місцевості.
- Забезпечує можливості для відродження української економіки через зростання аграрного сектора як стратегічно важливої галузі в сучасних умовах.
Нічого з вищезгаданого не зроблено, не враховані інтереси простих людей, не почуто ні простого українського селянина, ні фермера, ні дрібного сільгоспвиробника…
Маючи широке представництво в органах місцевого самоврядування, починаючи від сільських, селищних рад, новостворених громад і закінчуючи обласними радами, провівши низку регіональних форумів і Центральний земельний форум, відпрацювавши тисячу зустрічей у підготовці до президентської кампанії, ми дійшли дуже простого висновку:
Ми дійсно повинні дати можливість людям, які хочуть продати землю — її продати, а тим людям, які її хочуть купити, ми повинні дати цивілізований шлях, як її придбати.
Тому ми знайшли дуже простий рецепт.
Той, хто хоче продати, матиме можливість продати за фіксованою ціною. І таку ціну ми вирахували: у середньому 3000$ за 1 гектар. Якщо в Україні середній пай — 3,92 га, то в середньому одна людина має капіталізацію від того, що розпоряджається землею, або може її продати в середньому за 12 тисяч доларів.
А у таких регіонах, наприклад, як Луганська область, де середній пай 10 гектарів, капіталізація кожного власника паю може становити до 30 тисяч доларів.
І в такому випадку людина може зробити наступне: або вона може використати свій пай, як заставу у комерційному банку для того, щоб розпочати власну справу, або продати свій пай, але продати місцевій громаді по 3 тисячі доларів за один гектар.
Місцева громада, як єдиний розпорядник від імені держави земельними ресурсами на території населених пунктів і поза межами в межах її територіальних кордонів, має право за необхідності також продати землю, але приймає рішення щодо продажу землі, виключно на користь тих людей, які проживають і працюють на території їхньої територіальної громади під зобов’язання реально працювати на цій землі.
Таким чином, ми уникаємо спекуляцій, ми уникаємо того, що хтось може купити з якоюсь іншою метою ніж працювати на землі. І ми гарантуємо, що людина, яка продає по 3000 доларів за гектар землю, разом із тим, інша людина, яка хоче купити у місцевої громади і жити на території населеного пункту, купує також по 3000 доларів за один гектар.
Основним, в цьому випадку, кредитором є — державний аграрний банк, який має бути заснований в Україні, а слідкує за обігом земель господарського призначення Державна аграрна комісія або Державний земельний банк, як інституція, яка працює в багатьох інших країнах світу.
Таким чином, люди мають право і продати, люди мають право і купити. Ми уникаємо спекуляцій і держава чітко слідкує за дотриманням усіх правил та вимог користування землею сільськогосподарського призначення.
І сьогодні над Україною нависла особлива небезпека.
Йдеться про поспішне, нашвидкуруч, у «турборежимі» запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення в умовах, коли Україна не готова до нього ні в організаційному, ні в правовому, ні в економічному сенсі.
Нагадаю, що уночі проти 31 березня депутати Верховної Ради України проголосували за зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Відповідне рішення підтримали 259 народних обранців.
ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО відкриття ринку землі на фоні незавершеної земельної реформи, недосконалого законодавства та численних неврегульованих питань, пов’язаних із земельними відносинами в нашій державі, в теперішніх умовах вкрай небезпечне і несе загрозу дестабілізації в країні.
Ринок землі потрібно і варто було б запустити, але робити це потрібно продумано в повному порозумінні з українським аграрним сектором, і лише після завершення війни та стабілізації економічної ситуації. А робити це в умовах бурхливого розвитку кризи та ще й під зовнішнім тиском, однозначно, є злочином, свідомим нехтуванням стратегічними інтересами нації.
Люди добре пам’ятають, як у 90-х роках минулого століття фінансові клани монополізували цілі галузі української промисловості і зараз ми також розуміємо, що ринок землі стане полем для продовження такої ж «приватизації», адже ця «реформа» вигідна лише олігархам. Мораторій на продаж землі мав би діяти доти, доки не було б завершено всесторонньо та зважено, прозоро та цивілізовано земельну реформу!
Її головною метою мало б бути створення моделі поводження з землею, яка зробила б українців заможними та забезпечила б розумне, екологічне й ощадне використання земельних ресурсів.
Чому ж усе-таки в законі, який був прийнятий у другому читанні, поза правом купівлі-продажу залишилися 10 мільйонів гектарі земель сільськогосподарського призначення, які начебто належать державі? Адже найбільше зловживань саме там!
І якщо ви подивитесь звідки сплачуються податки з користування землею, то якраз левова частина недобору надходжень і відбувається з тієї державної землі.
Згадайте як відбувалося розпаювання земель . Там, де були колгоспи — розпаювання відбулося, там де були радгоспи — розпаювання не відбулось.
Чому ж тоді так сталося. Люди ж жили однаково, і земля понад 70 років тому належала також на основі приватної власності людям, які там проживали, але розпаювали землю у колгоспах, а не розпаювали у держгоспах.
Тому, у нашому розумінні, перед тим, як говорити про продаж землі, треба було б реально розпаювати також землю, яка залишилася не розпайованою, при цьому залишити 10 відсотків земель державного запасу у розпорядженні кожної громади.
Таким чином, ми б вирівняли насправді ту дискримінацію, яка відбулася між мешканцями, де були колгоспи, і мешканцями, де були радгоспи.
Також ми не повинні забувати, що у процесі розпаювання землю отримали лише члени колективних господарств, які були такими на момент розпаювання. У більшості випадків землю не отримали інші люди, які проживали на території села: соціальні працівники, медики, працівники культури тощо.
Тому доцільно було б, провівши інвентаризацію, все ж, зробити розпаювання земель таким чином, щоб власниками цієї землі стали люди, які дійсно проживають на території тих населених пунктів, де є земля, і дійсно люди, які хочуть і вміють працювати на цій землі.
Тому, розпаювавши землі, створивши рівні умови та давши можливість місцевим громадам купувати у тих, хто хоче продати, та дати можливість тим, хто хоче купити. Та створивши Фонд національної безпеки, до якого відраховуються гроші від оренди та використання землі в загальнонаціональному масштабі. А кожен мешканець нашої країни, який не став або не стане власником земельного паю, буде відчувати, що земля дійсно є власністю всього українського народу.
І це будуть не просто слова, не просто бутафорія, а реальні речі! І все це реально виконати, а не просто впроваджувати та приймати закон, який насправді дає можливість легалізувати усі ті «сірі схеми», які були накопичені в Україні роками, а олігархам знову скупити українську землю, як скупили свого часу під гарними гаслами ваучеризації промислові підприємства.
Як наслідок, українці залишилася без промисловості, а Україна народила біля десятка відомих тепер уже олігархів. Щоправда, до цього часу не всі вже й дотягнули в статусі олігарха.
Загальна економічна політика, що має стабільні правила, стимулює підприємницьку активність. Це основне, з чого мав би розпочинати уряд перед тим, як говорити про продаж землі.
Якщо працює економіка й у людей є кошти, якщо працюють кредитні та лізингові інструменти, існує сильний виробничий сектор, тоді і немає загрози втрати основних ресурсів України – землі та високоінтелектуальних людей.
