Кожен мусить рятувати себе сам…І історія знає багато таких прикладів.
Показовим є саме існування держави Ізраїль. 14 травня 1948 року, за день до завершення дії британського мандату в Палестині, Єврейська Національна рада під головуванням Бен-Гуріона, посилаючись на Резолюцію ООН, проголосила створення держави Ізраїль. Наступного дня Єгипет, Трансіорданія, Сирія, Ліван та Ірак оголосили новій державі війну. Власне, створення цієї держави почалося з війни за виживання.
Не стало Шимона Переса, багаторічного лідера Ізраїлю, який залишився в пам’яті як один зі світових лідерів, про якого історія згадуватиме ще дуже довго. Він був одним з найбільш значущих політиків Ізраїлю та найстарішим главою держави у світі. Перес не раз зазнавав невдач, але не переставав боротися за мир на Близькому Сході. Шимон Перес – приклад служіння своєму народу.
Згадується шестиденна війна 1967 року, «війна судного дня» 1973 року – конфлікти, в яких Ізраїлю доводилося протидіяти арміям, які щонайменше втричі перевищували ізраїльську чисельність. У всіх цих конфліктах міжнародна спільнота та головні геополітичні гравці того часу, зокрема СРСР та США, часто були проти активності Ізраїлю із захисту своєї території.
Сьогодні служити в ізраїльській армії кожен, не залежно від статті, вважає неабиякою честю. Для кожної молодої людини почесно і престижно захищати свою державу від зовнішньої агресії.
У 1981 р. Ізраїль вдався до знищення на території Іраку реактора, який міг бути використаний для розробки ядерної зброї. Ця акція викликала глибоке засудження міжнародної спільноти. Проте Ізраїль зміг себе захистити. Це приклад ефективного військово-політичного захисту своїх політичних інтересів.
Зрозуміло, що тут варто говорити не лише про військові конфлікти, але й про протидію тероризму.
Згадаймо вересень 1972 року, коли Мюнхенська Олімпіада стала чорною. Жертвами терористів стали 11 членів ізраїльської олімпійської збірної. А Ігри, вперше в новій історії, були призупинені. Але і цього разу Ізраїль дав гідну відповідь, боронячи своїх людей по всьому світу, і з покаранням тут не забарилися.
Є інший приклад, коли маленька Ісландія захищала свої економічні інтереси. Йдеться про так звані тріскові війни, що тривали у 1958–1976 рр. Тоді маленька острівна держава, яка навіть не має власних збройних сил, домоглася розширення власної зони економічних інтересів до 200 км у протистоянні з такими сильними державами, як Велика Британія та Німеччина. Тут майже не було «гарячих зіткнень». Проте за рахунок дипломатії і гри на інтересах великих гравців, зокрема США та СРСР, Ісландія зуміла вибороти право одноосібно визначати, хто має право розпоряджатися її основним ресурсом – запасами риби в зоні економічних інтересів навколо острова.
Чого вчать ці приклади?
Вони вчать одного – у різних ситуаціях держави діяли по-різному, але знаходили свій шлях, який дозволяв ефективно захищати свої інтереси.
Тут варто згадати радянсько-фінську війну, де маленька Фінляндія перемогла СРСР. Як маленькій державі з населенням у 3,7 млн вдалося зупинити наступ гіганта з населенням понад 170 млн, який мав величезні військові та матеріальні ресурси?!
Також прикладом може бути і нинішня боротьба різних країн з COVID-19.
Великі та маленькі держави самі обирають свій шлях – хтось кращий, хтось гірший. Кожна країна по-своєму бореться з епідемією COVID-19. Хтось пішов на суворі обмеження людських свобод, хтось робить ставку на добровільність, але всі знають, що першочергове завдання кожної держави – думати про армію, освіту та медицину.
Австралія. Через спалах коронавірусу влада Австралії прийняла дуже жорсткі обмеження і рішення, навіть декілька разів вводили локдаун. Ризикуючи знищити економіку, влада все одно рятувала життя людей. І станом на листопад 2020 року в країні вперше не зафіксували жодного випадку COVID-19. Одне життя одного дорослого австралійця коштує країні 1,2 млн євро. Це великі кошти, але людина, залишаючись живою і здоровою, може принести користі своїй економіці на багато більше.
Наприклад, у протистоянні пандемії коронавірусу Німеччина під керівництвом Ангели Меркель ще раз показала, як світ змінюється. Замість правих популістичних лідерів світ обирає тих, хто дотримується консервативних традицій, навіть у таких складних викликах.
Президентські вибори у США — 2020. Весь світ пильно спостерігав за виснажливою, інколи навіть дуже жорсткою, президентською кампанією чинного республіканського президента Дональда Трампа і кандидата від Демократичної партії, колишнього віце-президента Джо Байдена. Це було дуже бурхливе протистояння. Важлива подія, оскільки від майбутнього президента залежить не лише доля Америки, але й новий світовий порядок.
Але чи був готовий народ США до таких викликів 2020 року? Дасть відповідь історія.