Що не так із мобілізацією-2.0?

Об’єктивно кажучи, пропонуючи свіжі мобілізаційні новації, треба було спочатку проаналізувати, чому існуюча система не спрацювала та визначити, яку саме проблему будемо вирішувати цього разу. Нажаль, нічого подібного не відбулося.

Мобілізація

Мобілізація в Україні. Фото - fakty.com.ua

Резонансний урядовий законопроект готувався у найкращих політико-правових традиціях наших заклятих ворогів:

Найперше що кидається у вічі, судячи із Букви та Духу цього урядового законопроекту, це те, що він є суцільним набором каральних, а не заохочувальних стимулів до служби у війську. А також те, що стосується він не стільки 500 тис. майбутніх мобілізованих, скільки тих, хто до їх числа не попаде (ухилянтів, емігрантів, співробітників ТЦК і т.і.).

Чи сприятиме цей законопроект, у його нинішньому вигляді, залученню до лав ЗСУ вмотивованих, патріотичних, свідомих воїнів, як це було під час першої добровільної хвилі мобілізації на початку 2022 року? Очевидно що ні!

Мобілізацію-2.0. слід було розпочинати на принципово інших засадах.

По-перше, процес треба було розпочинати не з «розправ над воєнкомами», а з самомобілізації і демонстрації суспільної єдності. Всі знають про дітей ізраїльських політичних лідерів, міністрів, депутатів і держслужбовців, які пішли служити в ЦАХАЛ після теракту 8 жовтня, але ніхто не чув про аналогічні прояви громадянської свідомості серед придатних до служби нардепів, їхніх родичів, дітей міністрів і т.д.

Доречи, у минулому складі парламенту, «без відриву від виробництва» воювали Д.Ярош, А.Білецький, а також близькі родичі інших депутатів. Чим не приклад? Серед депутатів нинішньої каденції, чомусь на думку спадає тільки особистий приклад Михайла Забродського та активність Романа Костенка і його бойової групи. Хлопці – ви красені! А ось що не так із рештою, із держслужбовцями, правоохоронцями?

Така самомобілізація була б помітним сигналом для звичайних людей, що можновладці не ховаються за їх спинами. До того ж, це нормалізувало б роботу ТЦК (менше хамства та більше ввічливості), покращило питання забезпечення (неформальні лобісти з’явилися б в цілих підрозділів) і т.д.

Фото – rbc.ua

По-друге, Мобілізація-2.0. має йти паралельно із впровадженням принципово нової якості державної політики щодо підтримки ветеранів, інвалідів війни, сімей загиблих, родин військовослужбовців тощо. На сьогоднішній день цей напрям політики держави є суцільно провальним! І про це дуже добре знають всі, хто чекає на повістки за новим законом. Існуючу ситуацію слід негайно виправляти, адже це два паралельні виміри однієї політики.

По-третє, головною метою мобілізації-2.0. має бути якісне підвищення нашої обороноздатності у війні на виснаження. Це окрема тема для дискусії, але хочу звернути увагу в цьому контексті, насамперед, на подальший розвиток системи військ ТРО, яким ніхто вже чомусь не займається; на необхідність проведення інженерно-фортифікаційних робіт на критично важливих напрямах (їх багато); на підвищенні якості старшого командного складу, із чим є великі проблеми. Це поле для законодавчої та управлінської діяльності повноцінного військового кабінету, а не анонімного колективу цивільних авторів.

По-четверте, найбільш ефективними бойовими підрозділами у цій війні стали ті, де є розвинуті елементи військового братерства, де реально діє військова демократія, де «полковники чують своїх старшин» та де існують можливості не виконувати відверто недолугі накази окремих представників високого генералітету. 500 тис новітніх мобілізантів мають потрапляти у таке середовище, а не у горнило армійського «совка». Як би комусь це не здавалося «козаччиною», чи навіть «махновщиною» – це реально працює в умовах сучасної війни. Випускники радянських загальновійськових академій цього вже не збагнуть ніколи. А натівські генерали прийдуть до цього самі, але пізніше. Тож треба узагальнювати, осмислювати та поширювати успішний новітній досвід військової самоврядності.

По-п’яте, якщо Мобілізація-2.0. буде тривати такими неадекватними методами, як це було останнім часом – це буде катастрофою. Ми не росіяни і тому не можемо дозволяти собі перетворювати національно-визвольну війну на відверте свавілля під мандатом ТЦК. Грубе поводження, фальсифікації документів, позбавлення особистих речей, насильне незаконне утримання, невмотивоване застосування сили, порушення базових прав людини і т.д. і т.п. – це категорично неприйнятні для кожного українця речі. Робота ТЦК – це хоча й специфічний, але всього лише сервіс за кошти платників податків. Ніхто не має терпіти від людей у військовій формі (а після прийняття нового закону їх можливості стануть ще більш широкими) того, що вважається в українському суспільстві абсолютно неприйнятним з боку поліції, чиновників або депутатів. За перевищення влади в процесі мобілізації треба саджати без зайвих слів! Адекватні співробітники ТЦК це мають зрозуміти і адаптуватися до сервісних функцій, а природжені «вертухаї» нехай охороняють тюрми для військовополонених орків та коллаборантів. Нажаль, якихось новацій в цьому напрямку урядова законотворчість також не передбачила.

Віталій Герсак, голова  ГО “Вільні та Вірні”, військовослужбовець-доброволець.

Exit mobile version