Як інформує “НБН” з посиланням на “The Washington Post”, п’ятнадцятирічна Катерина пригадує, як вибігла з дитбудинку саме вчасно, за кілька хвилин до того, як прийшли росіяни, щоб забрати інших дітей.
61-річний Володимир Сагайдак, директор дитячого будинку, та 44-річна Галина Кулаковська, одна з виховательок закладу, ризикували власним життям для того, щоб врятувати дітей сиріт та дітей з вадами навчання.
Як розповідає Галина, на початку війни, вона намагалася зв’язатися з родичами та батьками дітей, щоб ті змогли забрати їх. Багатьох забрали, а ті що старші та встигли подати документи до коледжів мали змогу самим виїхати, але три дитини все-таки залишились, це 15-річна Катерина, 16-річний Владислав і 9-річний Михайло.
“Вперше росіяни з’явились декілька місяців тому, на броньованих військових машинах з 15 дітьми на буксирі – українськими сиротами, яких вони вивезли з села Новопетрівка в раніше окупованій Миколаївській області, приблизно за 35 миль на північ. Відтоді ці діти проживали разом з нами та під наглядом російських військових”, – розповідає про ці часи Володимир.
Росіяни не здогадувались що десятки українських дітей, включаючи Катерину, живуть в цьому кварталі, та кожного разу коли приходили загарбники, вчителі ховали дітей в кімнатах. Коли Галина говорила дітям спати, ті одразу розуміли про що йде мова, і бігли ховатися.
Але це продовжувалось недовго, Директор та вихователька придумали таємний план, як викрасти дітей та сховати їх у власних домівках.
Катерина, Владислав і Михайло 11 днів переховувалися в будинку медсестри біля дитячого будинку. Але коли росіяни готувалися відступити з цього району, Кулаковська побоювалася, що вони можуть знайти їх місцеперебування, оскільки вони все ще були поруч. Тож вона вирішила забрати їх у власну домівку у місті Херсон.
«У мене не було часу про це думати», – сказала Галина Кулаковська. «Є українське слово треба, це означає «Ти повинен це зробити». Я повинна була це зробити. Я відповідаю за життя цих дітей… ми мали їх захистити».
Щодо тих 15 дітей, яких привели російські військові. З ними були ще директорка та її чоловік, і ті розповіли своїм новим друзям, що вони три місяці жили в підвалі, та що три дівчинки з їхнього центру загинули після ураження касетними боєприпасами.
У середині жовтня, коли росіяни готувалися до евакуації, очікуючи відступу з Херсона, Сагайдак сказав, що знав, що не зможе їм перешкодити забрати з собою миколаївських дітей. Але принаймні вони могли б спробувати запобігти вивезенню місцевих дітей, але не вийшло, сказав він.
Тижнями вчителі та діти гадали, що сталося з групою з Миколаївщини. Вони припускали, що діти опиняться в Криму, який Росія незаконно анексувала у 2014 році.
Під час їхньої подорожі, Сагайдак за допомогою додатку Telegram, таємно підтримував зв’язок із миколаївською дитячою директоркою, яка шукала як дітям втекти від росіян.
Пізніше він був приголомшений, почувши від директорки, що їй та її групі якось вдалося потрапити до Грузії.
Сагайдак сказав, що сподівається, що діти повернуться сюди, до дитячого будинку, який вони місяцями називали домом, де їхній одяг зберігається в пластикових пакетах.
«Вони теж наші діти», — сказав він.
Також ми раніше писали що Військові РФ після втечі з Херсона почали масово обстрілювати мирне населення.