По суті, роль цієї інституції в умовах дії воєнного стану зведена до виконання єдиної функції – прийняття законів та періодичного продовження військового стану. Оскільки пролонгація військового стану є лише констатацією очевидного, а норми які приймаються депутатами, як правило, не належать їх авторству, повноцінно не обговорюються та доволі часто є сумнівними, то можна констатувати, що вищий законодавчий орган в умовах війни виявився суто політико-ритуальним, хоча і дуже недешевим для утримання.
Якби із початком війни відбувся повноцінний перехід нашої економіки та політики на військові рейки, то потреби в цих депутатських «літургіях» не було б взагалі. Нормотворчість військового часу також мала б бути зовсім іншою.
Особливості функціонування нинішньої системи влади, дали парламенту унікальний шанс бути корисним власному народові та продемонструвати дієвість парламентаризму в умовах війни, проте цей «колектив колишніх і сторонніх» ним не скористався.
Нажаль, за поодинокими випадками, наші народні депутати не подали власному народові прикладів самомобілізації, хоча охоче розмірковують над тим, скільки людей ще треба призвати до війська.
Прикро, але навіть санкції за порушення комендантської години було законодавчо введено із півторарічним запізненням відносно запровадження самої комендантської години, хоча зробити це мали саме депутати.
Норми щодо регулювання фінансово-економічної діяльності державних оборонних підприємств та приватних компаній, які самостійно виробляють новітні види озброєнь – є проблемними і донині.
Більшість дійсно актуальних нововведень військового часу, таких як, наприклад, створення інституту військової поліції та наділення цього органу засобами і повноваженнями – взагалі навіть не обговорюються у депутатських колах.
Про нездатність рішуче заборонити московську церкву, я взагалі промовчу…
Це повне моральне аутсайдерство і професійне банкрутство, помножене на відверте невігластво!
Для того аби давати оцінки командирам, треба мати компетенцію і хоча б якусь легітимність!
Аби робити публічній закиди воєначальникам, на яких тримається підтримка, допомога і довіра, у тому числі і міжнародна, треба бути чимось більшим за «нуль» в очах власного суспільства та міжнародних союзників!
Щоб чогось вимагати від військових, особливо в період військового стану, треба мати стосунок до органів військового управління, яким не є ані парламент, ані його комітети, не кажучи вже про окремих «фізичних осіб» у політиці!
Але слова навіжених і блаженних слід вміти вірно сприймати. Правда, не буквально, а символічно. «Одкровення Безуглої» – є яскравим свідченням того, що з єдиним теле-марафоном, відсутністю плюралізму думок, штучним обмеженням змагальності в політиці, мораторієм на будь-які розмови про вибори – треба вже якось закруглятися…
Те, у чому зараз відчувається найбільший дефіцит – загальна стратегія і секторальні програми подальших змін, візії майбутнього, нарис базових сценаріїв війни та миру – це взагалі не справа військових. Це профільна робота компетентних і відповідальних політиків, якими у парламентсько-президентських системах правління є парламентські лідери. Зараз всім потрібна, принаймні, варіативна ясність хоча б на середньострокову перспективу, яка має бути продуктом консенсусу повноцінних політичних лідерів, авторитетних експертів та свідомих верств суспільства.
Тож якщо комусь дуже кортить керувати бойовими генералами – то ось вам єдиний прийнятний шлях!
Віталій Герсак, голова ГО “Вільні та Вірні”, військовослужбовець-доброволець.
