Ми дуже часто говоримо про землю виключно як про основний ресурс аграрного виробництва. Але про землю потрібно говорити, як і про одну з п’яти найбільших екологічних проблем нашої держави.
Насправді, стан вітчизняних ґрунтів є вже не аграрним питанням, а проблемою екологічної безпеки. Хоча закон про Національну безпеку і не включає даного питання, як і багато інших, що мають пряме відношення до безпеки держави і людей, які в ній мешкають.
Отже, які в нас є на сьогодні основні проблеми, пов’язані з деградацією земель:
Проблема №1 — надмірна розораність ґрунтів.
Сьогодні дуже часто, переміщаючись Україною, ви можете побачити, що розорані землі доходять прямо до річки, впираються в ліс. Ще донедавна це було пасовище, а сьогодні вже на ньому росте, наприклад, соняшник. Так не може бути!
В Україні, нажаль, нині господарським використанням зайнято 92 % території. Рівень розораності становить понад 54 %, тоді як у розвинених країнах Європи — не перевищує 35 %. Фактична лісистість території України становить 16 %, що є недостатнім для забезпечення екологічної рівноваги (середній показник європейських країн — 25 — 30%).
Саме тому, коли починають говорити про землю і про ринок землі, ми не одноразово наголошуємо, що потрібно провести оцінку землі, яка є в нашій державі, треба провести інвентаризацію. Тому що дуже часто на одних землях краще посадити ліс, через інші — провести зрошуваний канал, десь засіяти луки, а десь потрібно посадити лісозахисні смуги, щоб захистити землю. Отже, землі потрібно дати призначення.
А що ми маємо? До чого ж привела бездумність людського використання. Найстрашніша ситуація у нас наразі на Півдні та в центральній Україні, де розораність — майже 90 %. Але проблема навіть не у розораності, а проблема у правильному використанні та відновленні родючості ґрунту. І тут не важливо: чи орендні відносини, чи інші в аграрному виробництві.
Для того, щоб не відбувалося зниження вмісту гумусу, а це ключовий елемент, який зберігає родючість землі, потрібна Державна стратегія оцінки якості землі та бережного її використання. Наприклад, у цілинних чорноземах у верхньому горизонті знаходиться близько 10 % гумусу. А в наших чорноземних ґрунтах середній вміст гумусу становить 3,7 — 4 %.
Окрім цього, нераціональне використання ґрунтів призводить до колосальних викидів вуглекислого газу в повітря… Ви можете лише уявити, що неправильне користування землею може дати більше викидів (і дає, нажаль, в Україні), ніж негативні викиди від промисловості. І наслідки найчастіше не видно неозброєним оком. Але екологи вже говорять про зміщення ґрунтових зон.
Ви тільки вдумайтеся: за останніх 10 — 15 років середня температура в Україні збільшилася на пів градуса. Що ж це таке?
Це те, що кукурудзяний пояс змістився на 250 кілометрів (наприклад, кукурудза вирощувалася протягом останніх 15 років, переважно, на півдні нашої держави), то зараз це означає, що за ним змістилась вся флора і фауна також на пів градуса, на 10 років, на 250 кілометрів…Тобто, в інший кліматичний пояс. Тепер подумайте ще раз: пів градуса — 10 років, а це ще 250 кілометрів… Тобто, посушлива зона інтенсивно рухається по всій нашій країні.
Проблема №2 — деградація чорнозему колосальними темпами.
Ми вичавлюємо зі своїх ґрунтів все, що тільки можемо. Навіщо дотримуватися правил сівозміни, якщо можна з року в рік вирощувати найприбутковіші культури — соняшник, кукурудзу, сою.
Виснажені ґрунти легко піддаються ерозії — їх просто відносить вітром. А як ми контролюємо їх використання? Як ми контролюємо передачу землі в оренду? А цей інструмент залишиться основним в аграрному виробництві. Хто проводить дійсно якісний аналіз ґрунту до і після того, як земля повертається з оренди. Як це все відбувається?
Виснажені ґрунти — це величезна проблема. За оцінками екологів, за останні 100 років ми реально втратили майже 40 % гумусу. А для того, щоб його відтворити на 10 см, потрібно 2 тисячоліття.
Вдумайтеся! Порахуйте, скільки це буде за один рік при середній тривалості життя українця 68,5 років.
Проблема №3 — хімічне забруднення ґрунтів.
У гонитві за врожаєм, із метою «вижати» з землі якнайбільше та якнайшвидше, земля «щедро» поливається пестицидами, гербіцидами, інсектицидами.
Причому особливість українських ґрунтів, як і всієї нашої природи, у їх високобуферності, що означає терпимість. Земля терпить, як терпить ліс, як терпить вода, терпить повітря. Але чи довго терпітиме? Ми вже бачимо сьогодні, що ні. Природа відповідає ударами.
Ще багато років ми будемо пожинати те, що 30 — 50 років відбувалося в нашій країні. Ґрунти багато в себе вбирають, але потім сотнями років будуть все віддавати.
Не варто забувати і про проблему важких металів у ґрунті — перш за все, навколо промислових міст, на узбіччях доріг і в зонах екологічних катастроф. Але якщо раніше ми говорили про найбільш забруднене місто Кривий Ріг чи про Чорнобильську зону, то сьогодні фактично чистого місця в нашій державі не залишилося. В Україні досі немає належного обліку отруєнь хімічними засобами для рослин — пестицидами. У 95 % вони потрапляють в організм людини саме через продукти харчування.
Забруднена вода та повітря, неякісні продукти харчування призводять до того, що українець хворіє значно частіше, ніж інші люди.
В Україні, нажаль, часто використовуються ті засоби захисту рослин, які заборонені в інших розвинених країнах світу. Над цим потрібно Думати!
